Затишшя після бурі

Хоча останні півтора місяці промайнули швидко, вони були непростими. Як і в Україні, основне навантаження з навчання припадає на кінець семестру. Не скажу що на початку було легко, аж зовсім ні. І як гарно б не вчився протягом семестру, якщо не складеш успішно іспити в кінці - вважай що то все було марно. Саме тому цей період ознаменувався легендарним велосипедними подорожами "мій будинок - університет". І, мушу визнати, я ще щасливчик що не потрапляю в дощ дуже часто, бо в країні ківі вже три тижні як панує ЗИМА.

І коли після тяжкого для мозку робочого дня ти напружуєш м'язи крутячи педалі додому, - важко не звертати увагу на нічні міські пейзажі. Однак не завжди в портфелі важкий фотоапарат і, тим паче, штатив, який так потрібен для нічних знімків. Пам'ятаю, коли ще повертався додому в світлий час при заході сонця, іноді такі красиві види проїжджав повз у гавані. І, оглядаючись назад на центр міста та дивлячись якого кольору сьогодні оклендська вежа, я пригадував старі добрі часи з попереднього семестру, коли я фотографував її з вікна кожного разу, коли та міняла колір освітлення.
Тепер, коли я вже майже вільний та готовий розпочати свої зимові канікули, я пригадую чим займався, коли в мене було більше часу. Я знаю що мені доведеться повчитись протягом цих канікул щоб потім більше часу було. Втім, як воно буде насправді сказати не можу, оскільки ще вчора писав іспит.
Останнє заняття з предметів, особливо на магістерському рівні, часто тут проходить нестандартно. Студенти і викладачі дають одному відгуки і все це завершується невеликими фуршетами та фотографуванням. Мені було приємно наприкінці відчути себе частиною так-званої групи (бо в нас тут стабільних груп немає). Цього разу ми, правда, пиво з викладачами не пили :) однак пару тістечок з'їли. Одне радує - багатьох з цих людей я зустріну наступного семестру, деяких навіть протягом канікул.

Рутинні будні та спроба їх збагатити

Мабуть, трохи наївно було, вирушаючи в Нову Зеландію, думати, що навантаження в західних університетах менше, ніж було в Могилянці. Я ще пам'ятаю той момент, коли сидів за Google Earth і, клікаючи на фотки, був у захваті наскільки ця країна красива. Тоді я думав "коли ж я буду вчитися?..." коли мені треба всю цю красу відкрити для себе.
Втім, більшість сподівань розвіялися ще того семестру коли я зрозумів, що таки доведеться вчитись, можливо навіть більше ніж вдома :) Я знав що на магістратурі за місцевими стандартами мене чекає подвійне навантаження. Цікаво, що в школах тут, порівняно з нашими, учні б'ють байдики. Шкільна освіта в Україні дійсно набагато краща. А от університети.... Уявляю який стрибок доводиться робити тутешнім студентам. Навіть більший стрибок, коли переходиш на магістратуру або postgraduate studies.
Словом, останні три тижні мені довелося провести в нудному написанні письмових робіт (наступні два мене чекає те саме). Я й не міг подумати, що в комп'ютерній залі для студентів-магістрів (на фото) я буду проводити третину всього свого часу, включаючи сон. Тому студенти жартують, що до шкафчиків для речей, кухні на наступному поверсі та душу ще не вистачає ліжок :)
Такі перспективи мене не дуже влаштовували. Переконавшись в тому, що доцільніше робити хоч якісь перерви - бо після них стаєш продуктивнішим - я вирішив на цих вихідних таки виїхати на вєліку за Окленд. Два тижні тому ми втрьох це майже зробили.
Прокинувшись рано суботнього ранку, я визирнув за вікно і побачив чисте небо і... МІСЯЦЬ. Причому я ще ніколи не бачив його таким яскравим вдень. Сонце уже сяяло, а він нікуди не дівався. Вирішивши прогулятись трохи і сфоткати його, я подумав що, мабуть, в Південній півкулі його можна побачити з іншого кута.
Поснідавши на напхавшись новими фруктами, дерево яких, виявляється, рости прямо біля заднього виходу з будинку (яким ми користуємось), - я зібрався з силами, почекав поки пройде маленький дощик, і вирушив. Того ж дня новозеландська погода проявила всю свою мінливу сутність, мабуть перевершивши навіть Лондон: короткочасний дощ ішов разів п'ять-шість, причому кожного разу потім з'являлося сонце. Тут хмари настільки швидко ходять, що чисте небо може стати повністю сірим хвилин за 15. Тому я прогнозам погоди тут не довіряю. Під час поїздки мені доводилось ховатись під усякими деревами. На фотках можна побачити як в одну мить ллє дощ, а рівно через 2 хвилини вже світить сонечко.
Тим не менше... поїздочка виявилася досить тяжкою. По дорозі я намагався відвідати всі цікаві місця. Одним з них був спеціально створений парк для дуже цікавих птахів - pigeons. Вони живуть у болотяному середовищі.
Зрештою, після шалених зусиль у подоланні безлічі підйомів та опору сильному вітру, я досяг своєї мети - виїхав за Окленд, це дуже простяжне місто. Правда для крутіння педаль далі в мене вже сил лишилось мало (не забуваємо ще про повернення додому)). Наприкінці, хоч і дуже втомлений, я був радий дістатися дому добре наїстися млинцями з медом :)

Після цієї поїздки я переосмислив свою ідею, чи навіть мрію, відкрити всю красу Нової Зеландії на велосипеді. Насправді ця країна досить гориста, і кататись на вєліку тут в більшості місцях вкрай складно. Класна цьому альтернатива - мотоцикл. Ех, якби тільки в мене були права! Тим не менше, саме на мотику можна побачити найбільше, якщо у вас не дуже багато часу. Якщо час є - вперед в похід. По всій країні тут дуже багато туристичних
маршрутів, які тягнуться крізь велич гір, льодовиків, озер, лісів. Сподіваюсь колись у мене буде часова та фінансова можливість самому це все побачити та показати країну рідним та друзям :)

Новий семестр - нове життя

Повернення в Окленд виявилося зовсім іншим ніж мій перший приїзд сюди. Воно стало як початок нового розділу іншого життя.
Варто, перш за все, відмітити те, що повернувся я в теплу пору року, тобто коли тепло від літа ще гріло всіх навколо, а зимові дощі були подалік. По приїзду я заселився до своїх друзів. Вони виявились дуже гостинними, незважаючи на те, що мешкав у них аж тиждень :). У них прикольний вигляд з балкона на місто. Правда вони мешкають якраз біля розв'язки трас (їх тут називають motorway, у Штатах - highway), тому, як і на моїй попередній хаті, тут завжди галасно. Цей час я мав ДУЖЕ активно вчитися (бо пропустив 1-й тиждень) і не менш активно шукати хату.

Після багатьох невдалих спроб, мені все-таки вдалося знайти те, що шукав. Оскільки в мене тепер велосипед, який я притягнув з України (слава богу що авіакомпанії надають цю послугу безплатно) - нарешті я зміг поселитися не в галасному центрі міста (так званий Auckland CBD - Central Business District), а в тихішому районі. 5 км. або 20 хвилин на вєліку до універа мене цілком влаштовували, зважаючи на кілька позитивних факторів мого нового житла, а саме:
- тихий район;
- будинок, а не апартамент (тобто є де посушити одяг, є сарайчик для вєліка, і, загалом, набагато більше простору);
- неймовірно дешева як для місцевих цін пропозиція.

Будинок цей старий, з високими стелями, і досить великий. В ньому живе старенький, але жвавий, професор з права (він виявляється колись навіть в Кембріджі викладав). Ми троє живемо у так-званій прибудові (на фотці мої 2 віконця зліва). Ми - це я, студент з Таїланду (19 років) а також чувак з Аргентини (32 роки, працює).










Сам професор (саме так ми його називаємо) дуже чудернацький і любить жартувати.

На фотці можна побачити що у мене тепер чимала кімната (рази в 2 більша за попередню) де є стіл, шафа і навіть тумба (взагалі розкіш порівняно з попереднім житлом).

Мій новий райончик (тут це називають suburb) має чимало виходів до води. Пляжами їх назвати не можна і купатися тут не скажу що дуже класно. Якщо потрапиш на відплив, то можна побачити всі водорості. Тим не менше, якщо пощастить потрапити на приплив і сонячну погоду - чому б ні (мені це вдалося 1 раз).

Є ще кілька речей, які роблять моє життя тут кращим порівняно з попереднім семестром. Однією з них є те, що у мене є велосипед, і я тепер мобільний. Раніше я скрізь ходив пішки через високі ціни на автобус (мінімум 1,6 ківідолар, що дорівнює 8 гривням). По-друге, я набрав з України теплих речей і тепер не буду наївним туристом який думає, що НЗ - тепла країна, і гідно зустріну зиму. Ну і найважливіше - тепер я студент-магістр (postgraduate student). Окрім того, що у мене вдвічі збільшується навантаження, позитивних факторів, все-таки, значно більше:
- предмети проводяться в групах; багато людей слухають одні й ті самі предмети і тепер значно легше завести друзів;
- на рівні postgraduate тут набагато більше ківійців (а не мігрантів з галімою англійською як у попередньому семестрі);
- у магістрів є певні вигоди - окремий комп'ютерний клас, шкафчики, кімнати "для кави", а також прикольне місце де можна пообідати (на фото). У всі ці місця доступ лише по картках.

Також я нещодавно відкрив для себе вуличний базар, де можна неймовірно дешево купити фрукти й овочі. Це 10 км від мене (вєлік рулєз). Там я купив 5 кг ківі за 2 NZ$ (10 грн.). Короче кажучи, набрав стільки, скільки зміг довести (ой як тяжко це було!!!)

Ну і на завершення скажу, що сьогодні я перший раз спік домашній хліб (після двох невдалих спроб вчора). Більше ніколи в супермаркеті не куплятиму. План на вихідні - навчитись робити імбирне пиво.