Рутинні будні та спроба їх збагатити

Мабуть, трохи наївно було, вирушаючи в Нову Зеландію, думати, що навантаження в західних університетах менше, ніж було в Могилянці. Я ще пам'ятаю той момент, коли сидів за Google Earth і, клікаючи на фотки, був у захваті наскільки ця країна красива. Тоді я думав "коли ж я буду вчитися?..." коли мені треба всю цю красу відкрити для себе.
Втім, більшість сподівань розвіялися ще того семестру коли я зрозумів, що таки доведеться вчитись, можливо навіть більше ніж вдома :) Я знав що на магістратурі за місцевими стандартами мене чекає подвійне навантаження. Цікаво, що в школах тут, порівняно з нашими, учні б'ють байдики. Шкільна освіта в Україні дійсно набагато краща. А от університети.... Уявляю який стрибок доводиться робити тутешнім студентам. Навіть більший стрибок, коли переходиш на магістратуру або postgraduate studies.
Словом, останні три тижні мені довелося провести в нудному написанні письмових робіт (наступні два мене чекає те саме). Я й не міг подумати, що в комп'ютерній залі для студентів-магістрів (на фото) я буду проводити третину всього свого часу, включаючи сон. Тому студенти жартують, що до шкафчиків для речей, кухні на наступному поверсі та душу ще не вистачає ліжок :)
Такі перспективи мене не дуже влаштовували. Переконавшись в тому, що доцільніше робити хоч якісь перерви - бо після них стаєш продуктивнішим - я вирішив на цих вихідних таки виїхати на вєліку за Окленд. Два тижні тому ми втрьох це майже зробили.
Прокинувшись рано суботнього ранку, я визирнув за вікно і побачив чисте небо і... МІСЯЦЬ. Причому я ще ніколи не бачив його таким яскравим вдень. Сонце уже сяяло, а він нікуди не дівався. Вирішивши прогулятись трохи і сфоткати його, я подумав що, мабуть, в Південній півкулі його можна побачити з іншого кута.
Поснідавши на напхавшись новими фруктами, дерево яких, виявляється, рости прямо біля заднього виходу з будинку (яким ми користуємось), - я зібрався з силами, почекав поки пройде маленький дощик, і вирушив. Того ж дня новозеландська погода проявила всю свою мінливу сутність, мабуть перевершивши навіть Лондон: короткочасний дощ ішов разів п'ять-шість, причому кожного разу потім з'являлося сонце. Тут хмари настільки швидко ходять, що чисте небо може стати повністю сірим хвилин за 15. Тому я прогнозам погоди тут не довіряю. Під час поїздки мені доводилось ховатись під усякими деревами. На фотках можна побачити як в одну мить ллє дощ, а рівно через 2 хвилини вже світить сонечко.
Тим не менше... поїздочка виявилася досить тяжкою. По дорозі я намагався відвідати всі цікаві місця. Одним з них був спеціально створений парк для дуже цікавих птахів - pigeons. Вони живуть у болотяному середовищі.
Зрештою, після шалених зусиль у подоланні безлічі підйомів та опору сильному вітру, я досяг своєї мети - виїхав за Окленд, це дуже простяжне місто. Правда для крутіння педаль далі в мене вже сил лишилось мало (не забуваємо ще про повернення додому)). Наприкінці, хоч і дуже втомлений, я був радий дістатися дому добре наїстися млинцями з медом :)

Після цієї поїздки я переосмислив свою ідею, чи навіть мрію, відкрити всю красу Нової Зеландії на велосипеді. Насправді ця країна досить гориста, і кататись на вєліку тут в більшості місцях вкрай складно. Класна цьому альтернатива - мотоцикл. Ех, якби тільки в мене були права! Тим не менше, саме на мотику можна побачити найбільше, якщо у вас не дуже багато часу. Якщо час є - вперед в похід. По всій країні тут дуже багато туристичних
маршрутів, які тягнуться крізь велич гір, льодовиків, озер, лісів. Сподіваюсь колись у мене буде часова та фінансова можливість самому це все побачити та показати країну рідним та друзям :)